Імідж держави має значення. Україна – найкраща назва, але Россію нам слід переназвати.

Нещодавно мені довелося послухати черговий агресивний спіч поточного керівника країни-агресора на тему «Україну придумали більшовики». Також в іншомовних, зокрема польських, соціальних медіа доводилося читати думки на кшталт «України раніше не було». Тому, я замислився над тим, чи не варто нам було б повернути історичну назву держави, тобто Русь?

Скажу одразу, що після детального дослідження питання, яким я хочу поділитися, мій остаточний висновок – Україна це самоназва нашої країни, найкраща з усіх можливих і змінювати її непотрібно. Але от що однозначно слід зробити, так це чітко та якісно описати етимологію слова, у тому числі для іноземних джерел. А також слід назвати Московію – Московією в українській мові, щоб окреслити не лише політичні, але і культурні та історичні кордони у нашій свідомості.

Щодо Московії.

Московське царство стало називатися «Россією» (Russia – тобто Русь на грецький манер) у 1721 році, після того, як остаточно знищило суб’єктність тогочасної української держави. Нав’язана імперською історіографією догма про те, що Богдан Хмельницький у 1654 році об’єднав Україну і «Россію» – апріорі некоректна, бо «Россії» у той час ще не існувало, а після Переяславської угоди був Гадяцький договір і багато інших союзів, у тому числі союз зі Швецією. Належить підкреслити, що описуючи події до 1721 року належить вживати слово Московія, бо це тогочасне державне утворення (ми ж не вживаємо слово «Россія» до СРСР).

У тому, що Московія стала називатися «Россією», значну роль відіграв дуже освічений киянин - Єлеазар Церейський, більш відомий як Феофан Прокопович. Таким чином він намагався культурно об’єднати Московію з тогочасними українськими землями. Тобто «Россія» це держава з Києвом та іншими українськими містами у складі. І продовжуючи називати Московію Россією, ми якби самі провокуємо історичну невизначеність у власній свідомості. При цьому немає ніякого протиріччя у тому, що інші мови продовжать вживати слово «Россія». Різні народи можуть називати одну і ту саму країну різними назвами, які відображають їхню свідомість. Для прикладу, німці називають свою країну Дойчланд (Deutschland), англійці її називають Джермані (Germany), французи Алюмані (Allemagne), іспанці Алємания (Alemania), поляки Нємци (Niemcy), а українці Німеччина. Назва держави на нашому східному кордоні українською має звучати саме Московія, бо саме така назва є найкращою для відображення історичних реалій у нашій свідомості. Саме ця назва має фігурувати в українських офіційних документах, підручниках, та поточній мові.

Щодо України.

Зараз домінує російськомовна версія етимології, де Україна – це змінене слово «окраіна», тобто узбіччя, прикордоння, англійською "borderland" або "frontier region". Так сталося, що я досить добре знаю 4 мови: українську, російську, англійську та польську. І ось ця версія походження слова «Україна» від російського «окраіна» домінує і у польській і англійській Вікіпедії та інших джерелах (зокрема, штучний інтелект GPT-4 навчався саме з таких даних). Міжнародна, у тому числі польська та англійська наукова думка спирається на російську (імперську) та виводить слово Україна «з східнослов’янського слова «окраіна». У той час, як в Українській Вікіпедії, на даний момент, написано «Етимологія слова «Україна» достеменно не відома.», далі наводяться два варіанти: від слова країна та від слова «окраіна». Слід зазначити, що московсько-радянській парадигмі підігравали також і деякі вітчизняні історики, що було не дивно у час імперської і радянської доби, коли за іншу думку можна було позбавитися усього та поїхати «в мєста нє столь отдальонниє», та навіть бути фізично знищеним.

Давайте поміркуємо, чи взагалі, гіпотетично, можливе походження слова «Україна» від слова «окраіна», тобто «узбічча», «прикордоння»? Спробуємо знайти відповідь на питання – як українці могли називати свою країну?

Тут слід зазначити, що у лінгвістиці є таке поняття «фальшиві друзі перекладача», або міжмовні омоніми – це пари слів або фраз із різних мов або діалектів, які мають подібний вигляд або звучання, але означають різні речі. Іноді такі слова виникають випадково, іноді слово з мови-предка набуває різних значень (семантики) у процесі окремого розвитку мов-нащадків. Наприклад, англ. gift означає «дар», а нім. gift — «отрута», англ. gifted — «обдарований, талановитий», а нім. giftig — «отруйний». Обидва слова походять від прагерм. *giftiz — «давання», «щось дане». У східнослов'янських мовах слова, похідні від праслов. *vonь, означають «поганий запах», «сморід», а в західнослов'янських (пол. woń, чеськ. vůně, словац. vôňa) вони є нейтральними, означаючи просто «запах» (у чеській voňavka означає «парфуми»). Це сталося внаслідок того, що в праслов'янській мові *vonjati означало «пахнути», а *vonь — «запах». Надалі значення його зсунулося у східнослов'янських діалектах, а в західнослов'янських залишилося первісним. Українською врода – це краса, польською uroda – краса, російською урод, уродливость – мають протилежне значення; українське «місто» і російське «место», українське «питати» і російське «пытать», тощо. Загалом таких «друзів перекладача» можна навести дуже багато.

Чому саме Україна?

Землі на яких розташована сучасна Україна, раніше мали назву Скіфія, Сарматія, але найбільш відома історична назва – Русь. Під час Русі, держава частини предків сучасних українців, з центром у Києві, набула найбільшої могутності. І тут слід зазначити, що територія сучасної України була власне центром Русі, тобто держави, з якої Россія виводить своє історичне походження, а не «окраіною» цієї держави.

Територія сучасної України у складі Россії називалася «Мала Россія», або ж «Малороссія», (грец. Μικρὰ Ῥωσσία) – грецька (православна) церковно-адміністративна назва, що з'явилася на початку XIV століття для окреслення Руського королівства, відповідно, етнонім «малороси». Цікаво, що ці землі у складі Речі Посполитої входили до складу макрорегіону з назвою «Мала Польща», або ж «Малопольща» з центром у тогочасній столиці Польщі – місті Краків (сучасний центр Малопольського воєводства). Також у польській мові є слово Kresy (Креси). Термін "Kresy" часто використовується для позначення східних територій колишньої Речі Посполитої, які були втрачені Польщею після Другої світової війни і тепер входять до складу Литви, Білорусі, України та Латвії. Приклади ужитку: "Moja babcia urodziła się na Kresach" - "Моя бабуся народилася на Кресах", "Kresy to część polskiej historii, o której nie można zapomnieć" - "Креси – це частина польської історії, про яку не можна забути". Етимологічно слово "kresy" походить від слова "kres", що означає "межа", "кінець" або "границя". Слово "kresy" використовувалося в польській мові з давніх часів для позначення країв або меж. Однак специфічне використання терміну "Kresy" для позначення східних територій, які колись були частиною Польщі, стало поширеним після Другої світової війни. Після втрати цих територій в результаті переміщення кордонів Польщі на захід і північ, використання слова "Kresy" стало символізувати східні землі, які були втрачені, і культурну спадщину, яку було залишено там. Про всяк випадок тут слід вказати, що за підсумками Другої світової Польща отримала (повернула) від німців Гданьск, Познань, Щецин, Вроцлав тощо, які раніше знаходилися у складі німецької держави, яка мала назву Пруссія.

Загалом, у складі Речі Посполитої, як і Австро-Угорській імперії українські землі називалися Руські землі, Руське воєводство. Відповідно, до українців поляки вживали етнонім Русини «Rusini», австрійці "Ruthenen". Етнонім «українці» у польській та інших мовах з’являється лише з появою держави Україна на початку XX століття (1917 рік).

Тобто ані московити, ані поляки, ані австрійці не використовували ані назви Україна, ані етноніму українці. Україною свою батьківщину називали виключно самі українці. Корінь цього слова «край» є спільним для слов’янських мов і означає певну землю, навіть з російської «в краю» ми не перекладемо як "at the border". Для прикладу: українською – країна, польською – kraj, cловацькою – krajina, англійською – country.

«Україна», або інколи також «Вкраїна» - це народна назва, самоназва, нашої батьківщини. Слово «Україна» зустрічається як у літописах так і у численних народних піснях, віршах, думах та інших творах виключно у значенні «в Країні / у Країні» в сенсі у тій єдиній своїй Країні (російською «в своем краю»). Для прикладу, коли ми (у тому числі англійською) кажемо «я вдома» (без додаткових уточнень), ми маємо на увазі свій дім. Слово Україна було синонімом слова «батьківщина», «власна країна». Інакше свою країну українці називати просто не могли. Єдина Русь була знищена Ордою після чого так і не відновилася (Московія і захоплений нею Новгород перебували у складі Орди фактично до початку 17 століття), а ані Руське королівство, ані Гетьманщина, ані Військо Запорізьке, ані Сарматія (як іменував свою батьківщину Юрась Хмельницький) у народі не приживалися, і для позначення своєї землі від Закарпаття до Кубані, від Полісся до Причорномор’я українською мовою вживалося слово Україна, хоча ці землі могли називатися інакше у складі різних державних утворень. У цьому значенні назва Україна краще за Русь пасує нашій державі, оскільки, по-перше «Русь» – це теж не самоназва, а по-друге причорноморські степи (половецькі землі) не були у складі Русі, але вони були і є Україною.

Додатково слід зазначити, що територія сучасної України є не лише історичною метрополією для держави, яка нині називається «Российская Федерация», але також і культурною і науковою. За часів Київської Русі культурним і освітнім центром був Київ, зокрема осередок «книжного вчення» заснований Ярославом Мудрим. Однак, після монголо-татарської навали 1240-х років культурне та освітнє життя Русі було зруйноване на кілька століть. Відновлення починається лише в кінці XVI – початку XVII ст. зі створення «братських шкіл». Перша така школа з’явилася у 1586 році у Львові, а у 1615 році у Києві. У 1631 році в Києво-Печерському монастирі Петро Могила засновує власну православну школу з введенням програм єзуїтських шкіл, яку наступного року об’єднує з братською. З цього моменту Київська братська школа називається колегією, а після смерті Петра Могили в кінці XVII ст. Києво-Могилянською колегією. Колегія з самого початку була вищим навчальним закладом, але офіційно отримує статус Академії у 1658 році згідно з Гадяцьким договором. Сам Петро Могила, «старший братчик і фундатор», навчався у Львівській братській школі, потім в Сорбонні, разом з Декартом Багатогранним. Випускники Академії були відомі і викладали в багатьох інших країнах. У 1687 році випускник Києво-Могилянської академії Симеон Полоцький заснував перший у Московії вищий навчальний заклад – Московську Греко-Латинську школу, яка пізніше стала відома як Слов'яно-Греко-Латинська академія, з 21 її ректорів - 18 вихідці з Києво-Могилянської академії, з 25 префектів - 23 відповідно. В епоху реформації імперії Петром I, його сподвижником став випускник Києво-Могилянської академії Феофан Прокопович. Учнем Києво-Могилянської академії був також і Михайло Ломоносов, який в 1755 році заснував Московський університет і того ж року створив перший нормативний опис російської мови – «Россійская грамматика». Тож ніяк не можна сказати, що російська мова чи наука з’явилася раніше і тому російська мова визначала українське мовотворення, або українці могли сприймати свою країну як «окраіну» Московії. Україна на картах 14-16 століть позначається Sarmatia, Ruthenia, Russia (Русь грецькою мовою, не слід плутати з Россією, яка з’являється у 1721 році внаслідок розширення Московії і поглинання нею України). Слово Україна/Вкраїна в українських і світових історичних документах і картах використовується з початку 17 століття, наприклад «Typus Generalis Vkraine» (Генеральний опис України) 1658 року нідерландського картографа Йоганна Янсоніуса , або карта 1674 року французького картографа Гійома Сансона (яка стала знаменитою через відео В. Путіна), на якій Україна позначена як «Vkraine ou Pays des Cosaques» (лат.: Україна, або Країна козаків), або карта німецького картографа Йоганна-Баптиста Гоманна «Ukrania quae et Terra Cosaccorum cum vicinis Walachiae, Moldoviae» («Україна або козацька земля з прилеглими провінціями Валахії, Молдавії і Малої Татарії»).

Слід особливо підкреслити, що Україною/Вкраїною свою країну називали не лише козаки з Війська Запорізького, але і львів’янин Іван Франко (27 серпня 1856, Нагуєвичі, Дрогобицький повіт, Самбірський округ, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська Імперія — 28 травня 1916, Львів, Долитавщина, Австро-Угорщина), харків’янин Григо́рій Фе́дорович Кві́тка-Основ'я́ненко (1778, Основа, нині в межах Харкова — 8 серпня 1843, Харків) – який брав участь у виданні журналу «Українскій Вісник», і, звісно ж, уродженець Черкащини Тара́с Григо́рович Шевче́нко (25 лютого 1814, с. Моринці, Київська губернія, Російська імперія (нині Звенигородський район, Черкаська область, Україна) — 26 лютого 1861, Санкт-Петербург, Російська імперія), також усі інші культурні діячі які використовували українську мову.

У 17 столітті у Львові, Полтаві, Харкові, Чернігові, Домасі, Коцюбієві, як і у Києві, розмовляли українською мовою, цією ж мовою велося і викладання, у тому числі граматики, риторики, поетики, вивчалися українська, польська, грецька і латинська мови. Тож українцям не було складно пояснити іноземцям як саме називається їхня батьківщина. У той час, як перший вищий навчальний заклад у Московії був створений лише наприкінці 17 століття викладачами Києво-Могилянської академії, а граматика російської мови була складена у другій половині 18 століття учнем Академії. Тут слід також зазначити, що багато сучасних мов оформилося власне у той період. Наприклад сучасна англійська з’явилася теж лише на початку 18 століття (у 1700 році), хоча перші офіційні документи давньою англійською почали складатися з 1430-х років. До цього англійці у державному управлінні і освіті користувалися мовою норманів (французькою) та латиною (звідти ця «наша улюблена» різниця у вимові і написанні англійських слів).

Належить додати, що мовою освіченого класу російська стала лише на початку 19 століття (після війни з Францією 1812 року), саме тоді з’явилися люди, які почали писати цією мовою пристойні твори (Пушкін, Лєрмонтов тощо). Бо не дивлячись на створення Ломоносовим у 1755 році граматики, мовою російського панівного класу була французька. Що детально описано, наприклад у Л.Н. Толстого у романі «Война и мир» (дата публікації 1865—1869 роки): «...Он говорил на том изысканном французском языке, на котором не только говорили, но и думали наши деды...». Персонажі роману через війну перестають вживати французьку, що їм дається дуже складно, наприклад вони не знають як сказати російською «я люблю тебя» тощо. Російська мова, стала мовою культурних та освічених людей порівняно нещодавно. А назва «Україна» набула масового використання задовго перед тим.

Отже при визначенні етимології слова «Україна» перекладачам слід пам’ятати, що це слово походить саме з української мови. Тому значення та приклади вживання слова «Україна» належить з’ясувати в українських джерелах, зокрема, літературних творах, щоб уникнути послуг «друзів перекладача», які перетворюють «дар» на «отруту», «вроду» на «урода», «місто» на «место», а Україну на «окраину». Автор особливо рекомендує збірку «Україна» Івана Яковича Франка.

Те, що українці ідентифікували свою державу незалежно від політичних кордонів, називаючи її Україна, дуже не подобалося усім сусіднім колишнім імперіям. Які намагалися асимілювати наш народ, знищити не лише назву «Україна» але і саму мову та ідентичність. Різноманітна імперська та радянська пропаганда багато попрацювала, у тому числі на міжнародному рівні, над тим, щоб спробувати у якийсь спосіб принизити чи знецінити назву Україна. Однак це їм не допомогло.

Як офіційна назва держави слово «Україна» з’являється у 1917 році – Українська Народна Республіка з центром у Києві та Західноукраїнська Народна Республіка з центром у Львові. 22 січня 1919 р. на Софійському майдані в Києві був проголошений універсал про об'єднання УНР і ЗУНР у соборну Україну, на честь цієї події відзначається День соборності України. Комуністична партія, користуючись простими та зрозумілими лозунгами «Землю – селянам, заводи – робочим, владу – радам», захопила владу і приєднала Україну до СРСР на наступних близько 70 років. Але ігнорувати волю до створення у власній країні держави Україна ні в кого можливості не було.

Погодьтеся, було б дуже дивним називати свою країну та державу «окраіна» ("borderland" або "frontier region"). А якщо перекласти англійською твори Франка і замінити слово «Україна» на "borderland" або "frontier region" то вийде дуже смішно. А окрім цього  занадто велика «окраіна» виходить – найбільша держава, з тих які повністю знаходяться у Європі, з центром у Києві – «матери городов русских».

Підсумовуючи, «Україна» є словом українського походження – «у країні» і етимологічно (семантично) на англійську перекладається як "in the country", " The Country", "own land", "native land", "homeland", та має стільки ж спільного з російським «окраіна», як українське слово «місто», польське «miasto» чи словацьке «mesto» з російським «место». Це досить легко перевірити проаналізувавши історичні пам’ятки та документи, зокрема карти та листування українських та іноземних державних діячів. А найважливіше – джерела власне українською мовою, починаючи від давніх пісень та дум і закінчуючи загальнодоступними текстами літературних творів.

Пройшовши через усі випробування, наша країна вистояла і мусить належним чином подбати про те, щоб позбавитися цього безпідставного негативного імперського іміджу "borderland". Натомість бути країною назву якої правильно та позитивно сприймають як українці так і іноземці, економічно потужною, а також, найважливіше, справедливою та правовою державою. Адже ідея боротьби з неправдою та несправедливістю якраз є центральною у багатьох літературних творах українських письменників. І Україна має для цього усі шанси.

Попрацюймо над цим. Слава Україні!

© Текст статті є вільним для розповсюдження та перекладу, за умови обов’язкового посилання на портал Confidence.trading у якості джерела.

Автор: Юлій Зоря,

співзасновник порталу Confidence.trading , поліглот, державник, підприємець. Варшава, 21.06.2023 рік.